Олексiй Коломiєць - Коломць - Дикий ангелПроза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Олексiй Коломiєць Читать целиком Олексiй Коломiєць. Дикий ангел
** ДИКИЙ АНГЕЛ **
Повiсть про сiм'ю на двi дiї
ДIЙОВI ОСОБИ
Ангел Платон Микитович.
Уляна - його дружина.
Петро
Федiр
Павлик - їхнi сини.
Таня - їхня дочка.
Лiда - Петрова дружина.
Клава - дiльничний лiкар.
Маляр - Клавин чоловiк.
Крячко - пенсiонер.
Клоков - кореспондент.
Бiля - художник.
Оля - Павликова дружина.
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою -
домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому
умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка.
Осторонь - ослiнчик.
Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в
крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.
Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь
особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза.
Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А
забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися
сюди вдарити.
Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.
У л я н а. Не пащекуй, Таню!
Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд
пасують одне до одного.
У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила,
а не їхала на курорт.
Л i д а. Море...
Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.
У л я н а. Ти його бачила з висоти?
Т а н я. Побачу.
У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.
Л i д а. А батько?
У л я н а. Вона така, що й батька умовить.
Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?
Л i д а. Сiм днiв.
У л я н а. А грошi повернули?
Л i д а. Нi.
У л я н а. То вже б добула.
Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I
синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.
У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас
навiдався.
Ф е д i р. Запанiв Петро.
Ул я н а. Хiба можна так на брата?
Ф е д i р. Можна.
Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i
всi ви.
Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.
У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.
Таня виходить.
Л i д а. У вас уже i город свiй? .
У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та
прикрощiв...
Л i д а. То навiщо було брати?
У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на
базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок
за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо.
Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.
У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне...
Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.
Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?
Л i д а. Далеко збираєтесь?
У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.
Т а н я, Я не поїду.
Ф е д i р. Чого не поїдеш?
Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю
потраплю.
На ганок виходить Павлик.
П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?
Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, поїдемо завтра на базар?
П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).
У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi
грошi витратили.
Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi
базари.
Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром
надумали купити машину.
У л я н а. А грошi?
Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.
На ганку з'являється Павлик.
П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.
Ул я н а. Таню, приший.
Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!
П а в л и к. Де голка?
У л я я а. У рушнику.
Павлик iде в хату.
Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все
дiстаєш?
Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.
Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.
Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.
Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про
жiнчин одяг дбати.
Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?
Виходить на ганок Павлик.
П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?
У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.
Павлик виходить.
Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.
Л i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така
вдача.
Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис
про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося.
I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.
У л я н а. Чому це про тебе так?
Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От
я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!
Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.
У л я н а. Треба ж батьковi сказати.
Т а н я. Мабуть, не прийде.
У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.
Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":
Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,
Был в самом деле очень знаменит.
Кто мимо дедушки пройдет.
Все деньги сразу отдает.
Иначе будет бит,
Иначе будет бит.
Где ж ты, времечко лихое,
Когда можно было жить разбоем, да, да!
У л я н а. Знову сатану включив.
Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи,
дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш
сусiд Крячкiв Ванько забавляється...
Пiсня уривається.
Л i д а. Послухався?
У л я н а. Вiн батька за петельки хапає... Такий волоцюга, що свiт не
бачив. Танi, правда, побоюється.
Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.
Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.
Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви
маленькими спiвали... Як це вона починається? (Пробує наспiвати).
I сказала стиха мати:
- Не пустуйте, бо йде тато.
Таня пiдспiвує.
I сказала стиха мати:
- Їжте, дiти, бо йде тато! -
I сказала стиха мати:
- Спати, дiтки, бо йде тато!
Самi придумали чи десь почули?
Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiвається:
I сказала стиха мати:
- До роботи, бо йде тато.
Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не
хотiв лагодити. Так тато йому всипав.
У л я н а. Усiм потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували.
Т а н я. Любимчик.
Виходить Павлик.
П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.
Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.
П а в л и к. Ширший вузол.
Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у
цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?
У л я н а. Мовчи, батько почує - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не
заберуть?
П а вл ик. Нi.
У л я н а. I то добре. Таню, клич батька - пора обiдати.
Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане
президент, обiд подано.
Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав...
Усе щось робить.
З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя
суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.
Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу.
Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович
мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу.
Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.
Т а н я. А який наступний кадр?
Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".
У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.
Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.
Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi
ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на
чолi стола.
Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.
Ф е д i р. Не обiд - бенкет.
Т а н я. А перед бенкетом - експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок
серед бiлого дня.
П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?
Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.
Т а н я. День зарплати - майже свято.
П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).
Л i д а. Навiть той самий блокнот.
Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не
лiтери, не цифри, а макове насiння.
Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi
тридцять!
Батько бере грошi, рахує.
У л я н а. Соромно сину не вiрити.
П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити
двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно!
Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився.
П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць,
слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..
Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.
П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!
У л я н а. Дай же Федi на витрати.
П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?
Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А
втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що
перенесла з одної каси в iншу.
П л а т о н. Як у тебе, Таню?
Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.
П л а то н. А премiальнi?
Т а н я. Звiдки знаєте?
П л а т о н. Менше балакай.
Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню.
П л а т о н. У тебе їх досить.
Т а н я. Не моднi.
Пл а тон. На моду грошей немає.
У л я н а. Хай купить.
Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.
П л а т о н. Мабуть, що так.
Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.
П л а т он. Якi ще курси?
Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi
мови.
П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний -
переходь. Там i зарплата бiльша.
Т а н я. Обiцяють, а не переводять.
П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити,
подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в
другий.
Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!
П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До
Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку
немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод
не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш.
У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн
свого - на завод.
Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?
П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на
одних правах.
Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.
П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не
пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.
У л я н а. На Пiвнiч?
П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.
У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не
даєш вiдпочити.
П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав...
Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд
Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх
вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв
труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя
розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.
Л i д а. Може, вина?
П л а т о н. Хай стоїть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався?
Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.
Федiр наливає в бокали пиво.
У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i
лiтом холодно. Захворiє.
П л а т о н. Може, в Артек його?
У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох
рокiв.
Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це
питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.
У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!
П а в л й к. Нiкуди я не поїду.
П л а т о н. Це ж чому?
П а в л й к. Є причина.
П л а т о н. Говори.
П а в л й к. Я вам потiм скажу.
П л а т о н. Говори, тут усi свої - шпигунiв немаѕ.
Пауза.
П а вл й к. Я женюся!
Пауза.
У л я н а. Дурнi жарти.
П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся.
П а в л и к. Я без жартiв.
П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки
бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь її
геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й
женися. Iнакше як жити?
П а в л и к. Якось проживу.
П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв,
жовтодзьобий!
У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i
досить.
Ф е д i р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.
П а в л й к. Ми вже записалися.
Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть
голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє пиво.
Т а н я. Може, й весiлля згуляли?
П а в л й к. Згуляли!
У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому?
Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося!
У л я н а. Павлику!..
Ф е д i р. Вiн правду каже.
У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?
Т а н я (наспiвує).
I сказала стиха мати:
- Хоч женитись, спитай тата...
П а в л и к. Знав... не дозволите.
Ф е д i р. Своїм сказати треба було.
Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею.
Але ж кажуть: з милим рай I в куренi.
П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В
куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч
би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути
дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай!
Думав, як жити?
П а в л и к. Думав.
П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?
У л я н а. Прогодуємо - не збiднiємо...
Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi
навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?
П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.
Т а н я. Хай зайде.
Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.
Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися - то вже
дружина.
П а в л и к (ще вагається). Тату...
У л я н а. Клич.
Павлик глянув на батька - швидко вийшов.
Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.
Ф е д i р. Ну й Павлик...
Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...
Ул я н а. Вгамуйся, Таню!
Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.
Ф е д i р. Так не можна.
Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене,
хочу послухати.
Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону,
набрала номер.
Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло.
Виключай! (Вiшає трубку).
Музика затихає.
Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.
Т а н я. Ще буде грiм.
Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне
дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.
Оля. Добрий день!
У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?
О л я. Оля.
У л я н а. Просимо до столу.
Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на
одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися
будемо.
Оля несмiливо сiла.
Пообiдаємо, розмова краще пiде.
О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.
У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?
О л я. Вiсiмнадцять.
У л я н а. Раненько замiж побiгла.
О л я. Павлик сказав, то й побiгла...
У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,
О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.
Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!
У л я н а. Учишся?
О л я. У медшколi, на другому курсi.
Т а н я. Чудово!
Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню,
давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.
Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить
чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.
Т а н я. Оце суботонька!
Л i д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже
гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.
О л я. Павлик теж говорить...
Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та
щасливi.
Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться
одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон
Микитович випив до дна.
У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,
Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить
Олi.
Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина.
Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй
кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по
районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться,
видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?
У л я н а. Ти б менш торохтiла.
Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?
О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.
Ф е д i р. А батько?
О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.
У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?
О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.
Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.
Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я - Таня, сестра твого
Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати
пiшов, Павликiв тато. Наш батько!
Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.
У л я н а. Якби-то.
Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй,
так i залишиться?
Ф е д i р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.
У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке...
Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату
одягала?
У л я н а. Вони такi дорогi тепер.
О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона
вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.
Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля
разом. Меншi витрати будуть.
У л я н а. I чого ти до Федора причепилася?
Т а н я. Вiн знає.
Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила.
Т а н я. Все вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре,
але й робити змусять, як каторжну.
У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай свої речi та переходь
до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися.
О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн
там, бiля ворiт.
Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати.
О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла).
Л i д а. Пощастило - на весiлля .потрапила.
У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро
приїхав.
Л i д а. На весiлля приїде.
У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер думає
про тебе?
Л i д а. У батькiв серце добре.
Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.
О л я. Це мої речi. А це - книжки й конспекти. Павлик сказав усе
захопити.
Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.
Л i д а. А жити де будете?
О л я (глянула на Павлика). Павлик... ;
У л я н а. У нас, а де ж iще...
Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в моїй.
Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу.
П л а т о н. Ось твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм
карбованцiв, це з твоїх лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть!
У л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся, Платоне!
П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не
радився з нами - виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу-хай iде!
У л я н а. Горенько! Куди ж їм iти?
Пауза. Тиша.
О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють.
Ф е д i р. Тату, хай поживуть...
Т а н я. У нас же мiсця - хоч танцюй.
П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак,
синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу, обiдає).
Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика.
О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду.
П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо?
Оля i Павлик виходять.
У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiгає),
Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить).
Т а н я. Феодалiзм! (Вибiгає).
Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу.
П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до
хати).
Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не маєте? Куди вони всi?..
(Виходить з двору).
З хати виходить Платон з курткою в руках.
П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не
повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю своєї дитини"... Може, й
вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди?
Бува, батьки купують любов своїх дiтей. Поки малi - за iграшку, за
морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка.
Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе - годуйте!
"Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду!
"Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя -
не батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто
його жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.
Заходить Л iд а.
Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi своєю
дружиною?
П л а т о н. Його дiло!
Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на ослiнчику, старанно
зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.
К р я ч к о. У гостi, Лiдо?
Л i д а. У гостi.
К р я ч к о. Тодi здрастуй.
Л i д а. Доброго здоров'я.
К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у
найвищому начальствi - пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi!
Балакаємо i розважаємось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого
не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь -
погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне,
грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого
тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочнi,
премiальнi... На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником.
Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят
карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку.
Л i д а (наливає). Випийте, дядьку, пива.
К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить- добро його
пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя,
полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон
вистояв зi своєю iдеєю - гони копiйку.
Л i д а. Живеш, то треба й заробляти.
К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi
"Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадної книжки... Я не
капiталiстичної фiлософiї - мною не керує копiйка...
Платон засмiявся.
Що з тобою? Ти ж раз на рiк смiєшся...
П л а т о н. Злиднями люди хизуються...
К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i
не голий, що менi треба? (Наливає пива. Випиваѕ. Знову сiв на ослiнчик).
П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у тої кози: влiтку пасеться,
а взимку їсть, що дадуть.
Лiд а. Живiть ви по-своєму, а Платон Микитович буде по-своєму.
К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на
зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив,
а за те, що жмикрут, - простити не можу. На фронтi в одному взводi
служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi,
вiдра клепає, майструє. Усе дбає, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi!
Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста.
П л а т о н. Чого прийшов?
К р я ч ко. П'ятiрку до пенсiї.
Платон дає грошi.
Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок
майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую.
П л а т о н. Бо злодiй.
К р я ч к о. Що?
П л а т о н. Злодiй твiй син!
К р я чк о. Як ти смiєш! Вiн своє вiддасть, не те щоб украсти.
П л а т о н. Не працює, а їсть-значить, злодiй. Не заробив, а тринькає
- злодiй.
К р я ч к о. Моє їсть - не твоє.
П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй
- серед бiлого дня...
К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль.
П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все моє!
К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик
цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi
покажу.
Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко?
К р я ч к о. Розумiєш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми
збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за
п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив.
Управи'на нього немає. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму
громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро їдеш, Лiдо?
Л i д а. Днями.
К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле.
Л i д а. Я теж пройду в магазин.
Лiда й Крячко виходятiь. Платон лишається сам.
П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'є, щоб i вiтер не звалив, щоб i дощ
не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би:
багатiєш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо своє клади, щоб i
дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.
Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона.
Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.
К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович
Ангел? А я Клоков, з газети. Ось...
Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.
Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи,
висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича
сiм'я.
П л а т о н. Так.
К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося,
вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.
П л а т о н. Давай, як з приятелем.
К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот,
приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?
П л а т о н. З двох рокiв.
К л о к о в. Тобто?
П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм
по господарству, потiм школа, потiм завод...
К л о к о в. На вiйнi були?
П л а т о н. Був.
К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?
П л а т о н. Вся вiйна-приклад.
К л о к о в. Ваша мета в життi?
П л а т о н. Добре жити.
К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?
П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.
К л о к о в. Уточнiть про грошi.
П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.
К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?
П л а т о н. Бiля верстата.
Пауза.
К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.
П л а т о н. Не люблю, а поважаю.
К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил - п'ятiрки.
Пiдпис - "Стяжатель".
П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?
К л о к о в. Вища мета вашого життя?
П л а то н. Ото ж i є вища - жити як слiд.
К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.
П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я
трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм,
або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як
заробив, так i їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.
К л о к о в. Що ви стружете?
П л а т о н. Ложку.
К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте
роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.
П л а т о н. Думки не сфотографуєш.
К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам
подарували велику радiсть i спокiй на старостi...
П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.
К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр!
П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?
К л о к о в. А що?
П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.
К л о к о в. Сто п'ятдесят.
П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).
К л о к о в. Бурбон.
Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.
Т а н я. Здрастуйте!
К л о к о в. Привiт!
Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?
К л о к о в. Майже.
Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?
К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?
Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу
закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?
К л о к о в. Бал не добрала?
Т а н я. Навiть документи не подавала.
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон,
Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...
К л о к о в. Цiкаво.
... ... ... Продолжение "Дикий ангел" Вы можете прочитать здесь Читать целиком |