Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Олексiй Коломiєць - Коломць - Дикий ангел

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Олексiй Коломiєць
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Олексiй Коломiєць. Дикий ангел



    ** ДИКИЙ АНГЕЛ **


    Повiсть про сiм'ю на двi дiї


    ДIЙОВI ОСОБИ

    Ангел Платон Микитович.

    Уляна - його дружина.

    Петро

    Федiр

    Павлик - їхнi сини.

    Таня - їхня дочка.

    Лiда - Петрова дружина.

    Клава - дiльничний лiкар.

    Маляр - Клавин чоловiк.

    Крячко - пенсiонер.

    Клоков - кореспондент.

    Бiля - художник.

    Оля - Павликова дружина.


    ДIЯ ПЕРША

    КАРТИНА ПЕРША


    Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою - домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь - ослiнчик.

    Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.


    Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити.

    Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.

    У л я н а. Не пащекуй, Таню!

    Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного.

    У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила, а не їхала на курорт.

    Л i д а. Море...

    Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.

    У л я н а. Ти його бачила з висоти?

    Т а н я. Побачу.

    У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.

    Л i д а. А батько?

    У л я н а. Вона така, що й батька умовить.

    Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?

    Л i д а. Сiм днiв.

    У л я н а. А грошi повернули?

    Л i д а. Нi.

    У л я н а. То вже б добула.

    Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.

    У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався.

    Ф е д i р. Запанiв Петро.

    Ул я н а. Хiба можна так на брата?

    Ф е д i р. Можна.

    Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви.

    Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.

    У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.


    Таня виходить.


    Л i д а. У вас уже i город свiй? .

    У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв...

    Л i д а. То навiщо було брати?

    У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо.

    Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.

    У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне...


    Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.


    Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?

    Л i д а. Далеко збираєтесь?

    У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.

    Т а н я, Я не поїду.

    Ф е д i р. Чого не поїдеш?

    Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю.


    На ганок виходить Павлик.


    П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?

    Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, поїдемо завтра на базар?

    П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).

    У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили.

    Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi базари.

    Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину.

    У л я н а. А грошi?

    Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.


    На ганку з'являється Павлик.


    П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.

    Ул я н а. Таню, приший.

    Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!

    П а в л и к. Де голка?

    У л я я а. У рушнику.


    Павлик iде в хату.


    Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все дiстаєш?

    Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.


    Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.

    Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.

    Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про жiнчин одяг дбати.

    Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?


    Виходить на ганок Павлик.


    П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?

    У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.


    Павлик виходить.


    Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.

    Л i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача.

    Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.

    У л я н а. Чому це про тебе так?

    Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!

    Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.

    У л я н а. Треба ж батьковi сказати.

    Т а н я. Мабуть, не прийде.

    У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.


    Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":


    Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,

    Был в самом деле очень знаменит.

    Кто мимо дедушки пройдет.

    Все деньги сразу отдает.

    Иначе будет бит,

    Иначе будет бит.

    Где ж ты, времечко лихое,

    Когда можно было жить разбоем, да, да!


    У л я н а. Знову сатану включив.

    Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавляється...


    Пiсня уривається.


    Л i д а. Послухався?

    У л я н а. Вiн батька за петельки хапає... Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побоюється.

    Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.

    Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.

    Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали... Як це вона починається? (Пробує наспiвати).


    I сказала стиха мати:

    - Не пустуйте, бо йде тато.


    Таня пiдспiвує.


    I сказала стиха мати:

    - Їжте, дiти, бо йде тато! -

    I сказала стиха мати:

    - Спати, дiтки, бо йде тато!


    Самi придумали чи десь почули?

    Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiвається:


    I сказала стиха мати:

    - До роботи, бо йде тато.


    Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не хотiв лагодити. Так тато йому всипав.

    У л я н а. Усiм потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували.

    Т а н я. Любимчик.


    Виходить Павлик.


    П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.

    Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.

    П а в л и к. Ширший вузол.

    Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?

    У л я н а. Мовчи, батько почує - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть?


    П а вл ик. Нi.

    У л я н а. I то добре. Таню, клич батька - пора обiдати.

    Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано.

    Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось робить.


    З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.


    Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.

    Т а н я. А який наступний кадр?

    Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".

    У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.

    Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.


    Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола.


    Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.

    Ф е д i р. Не обiд - бенкет.

    Т а н я. А перед бенкетом - експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня.

    П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?

    Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.

    Т а н я. День зарплати - майже свято.

    П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).

    Л i д а. Навiть той самий блокнот.

    Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння.

    Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi тридцять!


    Батько бере грошi, рахує.


    У л я н а. Соромно сину не вiрити.

    П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно!

    Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився.

    П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..

    Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.

    П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!

    У л я н а. Дай же Федi на витрати.

    П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?

    Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одної каси в iншу.

    П л а т о н. Як у тебе, Таню?

    Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.

    П л а то н. А премiальнi?

    Т а н я. Звiдки знаєте?

    П л а т о н. Менше балакай.

    Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню.

    П л а т о н. У тебе їх досить.

    Т а н я. Не моднi.

    Пл а тон. На моду грошей немає.

    У л я н а. Хай купить.

    Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.

    П л а т о н. Мабуть, що так.

    Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.

    П л а т он. Якi ще курси?

    Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi мови.

    П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний - переходь. Там i зарплата бiльша.

    Т а н я. Обiцяють, а не переводять.

    П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в другий.

    Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!

    П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш.

    У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого - на завод.

    Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?

    П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на одних правах.

    Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.

    П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.


    У л я н а. На Пiвнiч?

    П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.

    У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не даєш вiдпочити.

    П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.

    Л i д а. Може, вина?

    П л а т о н. Хай стоїть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.


    Федiр наливає в бокали пиво.


    У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворiє.

    П л а т о н. Може, в Артек його?

    У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв.

    Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.

    У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!

    П а в л й к. Нiкуди я не поїду.

    П л а т о н. Це ж чому?

    П а в л й к. Є причина.

    П л а т о н. Говори.

    П а в л й к. Я вам потiм скажу.

    П л а т о н. Говори, тут усi свої - шпигунiв немаѕ.


    Пауза.


    П а вл й к. Я женюся!


    Пауза.


    У л я н а. Дурнi жарти.

    П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся.

    П а в л и к. Я без жартiв.

    П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь її геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити?

    П а в л и к. Якось проживу.

    П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий!

    У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i досить.

    Ф е д i р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.

    П а в л й к. Ми вже записалися.


    Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє пиво.


    Т а н я. Може, й весiлля згуляли?

    П а в л й к. Згуляли!

    У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому?

    Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося!

    У л я н а. Павлику!..

    Ф е д i р. Вiн правду каже.

    У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?

    Т а н я (наспiвує).


    I сказала стиха мати:

    - Хоч женитись, спитай тата...


    П а в л и к. Знав... не дозволите.

    Ф е д i р. Своїм сказати треба було.

    Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим рай I в куренi.

    П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити?

    П а в л и к. Думав.

    П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?

    У л я н а. Прогодуємо - не збiднiємо...

    Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?

    П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.

    Т а н я. Хай зайде.


    Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.


    Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися - то вже дружина.

    П а в л и к (ще вагається). Тату...

    У л я н а. Клич.


    Павлик глянув на батька - швидко вийшов.


    Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.

    Ф е д i р. Ну й Павлик...

    Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...

    Ул я н а. Вгамуйся, Таню!

    Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.

    Ф е д i р. Так не можна.

    Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.


    Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону, набрала номер.


    Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло. Виключай! (Вiшає трубку).


    Музика затихає.


    Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.

    Т а н я. Ще буде грiм.


    Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.


    Оля. Добрий день!

    У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?

    О л я. Оля.

    У л я н а. Просимо до столу.

    Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо.


    Оля несмiливо сiла.


    Пообiдаємо, розмова краще пiде.

    О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.

    У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?

    О л я. Вiсiмнадцять.

    У л я н а. Раненько замiж побiгла.

    О л я. Павлик сказав, то й побiгла...

    У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,

    О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.

    Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!

    У л я н а. Учишся?

    О л я. У медшколi, на другому курсi.

    Т а н я. Чудово!

    Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.


    Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.


    Т а н я. Оце суботонька!

    Л i д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.

    О л я. Павлик теж говорить...

    Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi.


    Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.


    У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,


    Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить Олi.


    Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина.

    Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?

    У л я н а. Ти б менш торохтiла.

    Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?

    О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.

    Ф е д i р. А батько?

    О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.

    У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?

    О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.


    Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.


    Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я - Таня, сестра твого Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько!

    Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.

    У л я н а. Якби-то.

    Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться?

    Ф е д i р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.

    У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке...

    Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала?

    У л я н а. Вони такi дорогi тепер.

    О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.

    Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть.

    У л я н а. I чого ти до Федора причепилася?

    Т а н я. Вiн знає.

    Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила.

    Т а н я. Все вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як каторжну.

    У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай свої речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися.

    О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн там, бiля ворiт.

    Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати.

    О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла).

    Л i д а. Пощастило - на весiлля .потрапила.

    У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро приїхав.

    Л i д а. На весiлля приїде.

    У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер думає про тебе?

    Л i д а. У батькiв серце добре.


    Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.


    О л я. Це мої речi. А це - книжки й конспекти. Павлик сказав усе захопити.

    Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.

    Л i д а. А жити де будете?

    О л я (глянула на Павлика). Павлик... ;

    У л я н а. У нас, а де ж iще...

    Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в моїй.


    Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу.


    П л а т о н. Ось твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з твоїх лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть!

    У л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся, Платоне!

    П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не радився з нами - виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу-хай iде!

    У л я н а. Горенько! Куди ж їм iти?


    Пауза. Тиша.


    О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють.

    Ф е д i р. Тату, хай поживуть...

    Т а н я. У нас же мiсця - хоч танцюй.

    П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу, обiдає).


    Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика.


    О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду.

    П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо?


    Оля i Павлик виходять.


    У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiгає),

    Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить).

    Т а н я. Феодалiзм! (Вибiгає).

    Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу.

    П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до хати).

    Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не маєте? Куди вони всi?.. (Виходить з двору).


    З хати виходить Платон з курткою в руках.


    П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю своєї дитини"... Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов своїх дiтей. Поки малi - за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе - годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду! "Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя - не батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.


    Заходить Л iд а.


    Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi своєю дружиною?


    П л а т о н. Його дiло!


    Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на ослiнчику, старанно зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.


    К р я ч к о. У гостi, Лiдо?

    Л i д а. У гостi.

    К р я ч к о. Тодi здрастуй.

    Л i д а. Доброго здоров'я.

    К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi - пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi! Балакаємо i розважаємось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь - погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочнi, премiальнi... На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником. Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку.

    Л i д а (наливає). Випийте, дядьку, пива.

    К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить- добро його пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя, полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон вистояв зi своєю iдеєю - гони копiйку.

    Л i д а. Живеш, то треба й заробляти.

    К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi "Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадної книжки... Я не капiталiстичної фiлософiї - мною не керує копiйка...


    Платон засмiявся.


    Що з тобою? Ти ж раз на рiк смiєшся...

    П л а т о н. Злиднями люди хизуються...

    К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i не голий, що менi треба? (Наливає пива. Випиваѕ. Знову сiв на ослiнчик).

    П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у тої кози: влiтку пасеться, а взимку їсть, що дадуть.

    Лiд а. Живiть ви по-своєму, а Платон Микитович буде по-своєму.


    К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив, а за те, що жмикрут, - простити не можу. На фронтi в одному взводi служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi, вiдра клепає, майструє. Усе дбає, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi! Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста.

    П л а т о н. Чого прийшов?

    К р я ч ко. П'ятiрку до пенсiї.


    Платон дає грошi.


    Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую.

    П л а т о н. Бо злодiй.

    К р я ч к о. Що?

    П л а т о н. Злодiй твiй син!

    К р я чк о. Як ти смiєш! Вiн своє вiддасть, не те щоб украсти.

    П л а т о н. Не працює, а їсть-значить, злодiй. Не заробив, а тринькає - злодiй.

    К р я ч к о. Моє їсть - не твоє.

    П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй - серед бiлого дня...

    К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль.

    П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все моє!

    К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi покажу.

    Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко?

    К р я ч к о. Розумiєш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив. Управи'на нього немає. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро їдеш, Лiдо?

    Л i д а. Днями.

    К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле.

    Л i д а. Я теж пройду в магазин.


    Лiда й Крячко виходятiь. Платон лишається сам.


    П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'є, щоб i вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би: багатiєш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо своє клади, щоб i дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.


    Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона. Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.


    К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось...


    Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.


    Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я.

    П л а т о н. Так.

    К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.

    П л а т о н. Давай, як з приятелем.

    К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?

    П л а т о н. З двох рокiв.

    К л о к о в. Тобто?

    П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод...

    К л о к о в. На вiйнi були?

    П л а т о н. Був.

    К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?

    П л а т о н. Вся вiйна-приклад.

    К л о к о в. Ваша мета в життi?

    П л а т о н. Добре жити.

    К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?

    П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.

    К л о к о в. Уточнiть про грошi.

    П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.

    К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?

    П л а т о н. Бiля верстата.


    Пауза.


    К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.

    П л а т о н. Не люблю, а поважаю.

    К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил - п'ятiрки. Пiдпис - "Стяжатель".

    П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?

    К л о к о в. Вища мета вашого життя?

    П л а то н. Ото ж i є вища - жити як слiд.

    К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.

    П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як заробив, так i їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.

    К л о к о в. Що ви стружете?

    П л а т о н. Ложку.

    К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.

    П л а т о н. Думки не сфотографуєш.

    К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi...

    П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.

    К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр!

    П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?

    К л о к о в. А що?

    П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.

    К л о к о в. Сто п'ятдесят.

    П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).

    К л о к о в. Бурбон.


    Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.


    Т а н я. Здрастуйте!

    К л о к о в. Привiт!

    Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?

    К л о к о в. Майже.

    Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?

    К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?

    Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?

    К л о к о в. Бал не добрала?

    Т а н я. Навiть документи не подавала.

    К л о к о в. Цiкаво.

    Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).

    К л о к о в. Цiкаво.

    Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...

    К л о к о в. Цiкаво.

    

... ... ...
Продолжение "Дикий ангел" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Дикий ангел
показать все


Анекдот 
Вопрос правительству:
- Что вы выбираете: инфляцию или полный п-ц? Кудрин:
- Инфляцию мы не допустим.
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100